Затверджено та взяте за основу
рішенням Урядової комісії з питань інформаційно-аналітичного забезпечення
діяльності органів виконавчої влади (Протокол № 7 від 06.10.2000 р.)
КОНЦЕПЦІЯ
реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин
Ця Концепція визначає стан правового забезпечення регулювання суспільних інформаційних відносин в Україні та стратегію (основні засади) реформи інформаційного законодавства при входження її до інформаційного суспільства.
1. Об’єктивні умови необхідності законодавства у сфері суспільних
інформаційних відносин та його реформи в Україні
Однією з відмінних, визначних ознак сучасного світового соціального прогресу є зростання значимості інформації в суспільних відносинах. Суспільні інформаційні відносини постійно розвиваються, особливо з удосконаленням техніки та технологій збору, обробки, зберігання та передачі інформації, по мірі опанування людством законами природи, зростання суспільного інтелекту за принципом “досконалість не має обмежень”. Зазначені процеси визначають інформаційне суспільство, сутність якого розкрита у 1993 році Комісією Європейського Союзу: “інформаційне суспільство – це суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв’язку”.
Не знаходиться поза цим процесом і Україна.
Після проголошення 24 серпня 1991 року державної незалежності України створюється національна система законів та підзаконних нормативних актів щодо правового регулювання соціальних відносин, визначною складовою яких є інформація. В суспільних інформаційних відносинах для упорядкування та врегулювання на державному рівні виникла потреба юридично визначитися в найбільш важливих правових нормах поведінки їх учасників, в тому числі й можливості запобігання та боротьби з правопорушеннями, які учиняються з використанням сучасних інформаційних технологій. В свою чергу, це зумовило необхідність відокремлення та фіксування в державному управлінні напрямку (інституції), що визначається як державне управління у галузі суспільних інформаційних відносин. Метою його є втілення в життя державної політики в умовах розвитку суспільних інформаційних відносин в Україні: методів і засобів створення інформаційних ресурсів, їх обігу, збирання, накопичення, систематизації, використання, зберігання та захисту. Важливим аспектом інформаційних відносин є забезпечення національної інформаційної безпеки як важливої складової національної безпеки.
2. Стан правового регулювання суспільних інформаційних відносин в Україні
Національне право України має значний масив нормативно-правових актів, які безпосередньо чи опосередковано регулюють суспільні інформаційні відносини.
Чинне законодавство з регулювання соціальних інформаційних відносин базується на таких системоутворюючих його нормативних актах: Конституція України, Закони України "Про інформацію", “Про мови”, "Про державну таємницю", "Про науково-технічну інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про бібліотеки і бібліотечну справу", "Про інформаційні агентства", "Про зв’язок", "Про національний архівний фонд і архівні установи", "Про національну програму інформатизації", "Про концепцію національної програми інформатизації", "Про авторське право і суміжні права", "Про обов’язковий примірник документів" та інші, які створюють певні умови для розвитку їх положень в системі підзаконних актів.
Разом з тим у правовому регулюванні суспільних інформаційних відносин в Україні існує ряд проблем, які потребують вирішення.
3. Проблеми правового регулювання суспільних інформаційних відносин в Україні
У сфері суспільних інформаційних відносин нормотворення в Україні здійснюється шляхом вирішення окремих проблем в окремих законах та підзаконних нормативних актах фрагментарно. В той же час значний масив норм щодо інформації розміщено в кодифікованому законодавстві, зокрема в цивільному, адміністративному, трудовому, кримінальному. Таким чином, в Україні сформувалася національна специфічна змішана доктрина права, яка поєднує в собі елементи англо-американської та європейської континентальної доктрини права. Серед недоліків законотворчої діяльності за існуючою доктриною в Україні визначаються такі:
Одним із шляхів подолання проблем правового регулювання суспільних інформаційних відносин є законодавча систематизація норм права.
4. Етапи систематизації інформаційного законодавства
Систематизація інформаційного законодавства передбачається в три етапи:
1. Інкорпорація законодавства – визначення ієрархічної системи та структури інформаційного законодавства на рівні правової доктрини.
2. Виділення в системі законодавства галузі та закріплення її легально у Зводі законів України як розділу – "Інформаційне законодавство".
3. Кодифікація – розробка і прийняття Верховною Радою України такого нормативного акту як Кодекс України про інформацію (далі – Кодекс).
У цьому Кодексі повинні бути зведені і систематизовано узгоджені між собою та іншим законодавством України її зобов’язаннями щодо інтеграції у світове співтовариство, в тому числі відповідно до Програми інтеграції України до Європейського Союзу (до її розділу 13 “Інформаційне суспільство”).
5. Наукове забезпечення систематизації інформаційного законодавства України
В Україні щодо систематизації законодавства склалися певні добрі національні традиції, дієвість яких перевірена часом. Ідея інкорпорації та кодифікації правових норм у сфері інформаційних відносин визначена та науково обґрунтована в дослідженнях вітчизняних науковців, має відповідні теоретичні напрацювання.
За умов розвитку інформатизації, система існуючих правових норм регулювання інформаційних відносин потребує моніторингу щодо їх дієвості і узгодження з новими соціальними відносинами, зокрема щодо виявлення проблем в цих відносинах з науковим обґрунтуванням їх вирішення. Це в першу чергу потрібно для упередження негативних соціальних наслідків.
В основу законодавчої інкорпорації покладаються відпрацьовані юридичною наукою і перевірені практикою норми чинного законодавства України.
При систематизації увага повинна звертатися на визначення структури, місця юридичних норм в системі правового регулювання. Необхідно чітко визначити суб’єкти і об’єкти інформаційних відносин, правила поведінки учасників, їх права та обов’язки.
5.1. Державна доктрина у сфері регулювання суспільних інформаційних відносин
На рівні державної доктрини визначається:
Серед основних напрямків правового регулювання соціальних інформаційних відносин визначаються:
5.2. Принципи наукового забезпечення правотворчої діяльності
Провідними принципами наукового забезпечення правотворчої діяльності щодо систематизації в сфері соціальних інформаційних відносин є:
системний та комплексний підходи у вирішенні проблем правотворчості;
ґрунтовне фундаментальне та прикладне теоретичне обґрунтування новацій (понять, категорій тощо);
демократизм – залучення широкого кола вітчизняних фахівців до обговорення проблем інформаційного законодавства;
недопустимість необґрунтованого копіювання зарубіжного досвіду;
повага та гуманне ставлення до людини, її честі, гідності, репутації;
презумпція невинності (невиновності) людини, громадянина, приватної особи.
Фахівці, які залучаються до систематизації інформаційного законодавства, повинні володіти знаннями в галузі права та інформатики, теорії та практики.
5.3. Методологічні підходи систематизації інформаційного законодавства України
Систематизація інформаційного законодавства повинна вирішити наступні завдання-цілі:
розвивати норми і принципи правового регулювання суспільних відносин, що визначені в Конституції України;
враховувати ратифіковані Україною нормативні акти міжнародного права (міждержавні угоди, конвенції);
легалізувати позитивні звичаї в сфері інформаційних відносин та норми суспільної моралі, загальнолюдські цінності, визначені Організацією Об’єднаних Націй в Декларації прав людини та інших загальноприйнятих міждержавних нормативних актах.
2. Методологічною базою правотворення інформаційного законодавства України є юридична доктрина щодо умовного поділу права на галузі за такою принциповою моделлю: основа - конституційне право; його положення знаходять паралельний розвиток (відповідно до методів правового регулювання і захисту прав) в адміністративному, цивільному, трудовому та кримінальному праві, інших підсистемах національного права України, в нормах яких інформація виступає як опосередкований, додатковий (факультативний) предмет регулювання суспільних відносин.
3. Домінуючою в методології систематизації суспільних інформаційних відносин в Україні є доктрина сучасного вітчизняного конституційного права (основа – Конституція України) та прогресивних здобутків міжнародного права щодо верховенства прав людини.
4. Доктринальне визнається багато об’єктність юридичних норм, законодавства в юридичній кваліфікації суспільних інформаційних відносин.
5. Систематизація інформаційного законодавства повинна проводитися методом агрегації: удосконалення окремих правових норм чи створення нових міжгалузевих правових інститутів повинно не порушувати цілісність та призначення інформаційного законодавства, а удосконалювати його дієвість в цілому, створювати нову системну якість, яка не притаманна окремим його складовим.
6. Напрямки, підцілі, завдання систематизації інформаційного законодавства повинні чітко формуватися відповідно до теорії системи підцілей (“дерева цілей”).
5.4. Мета систематизації інформаційного законодавства України
Метою систематизації інформаційного законодавства України є створення чіткої структури правового регулювання суспільних відносин між їх суб’єктами щодо інформації, забезпечення співвідношення потреб та інтересів людини, соціальних спільнот та держави.
Інше визнається підцілями, функціями, напрямками, окремими завданнями регулювання в сфері інформаційних суспільних відносин.
6. Провідні функції та завдання систематизації інформаційного законодавства України
6.1. Провідні функції
Провідними функціями систематизації інформаційного законодавства України є:
регулятивна – визначення зобов’язань, прав та обов’язків суб’єктів, регулювання суспільних інформаційних відносин;
нормативна – визначення норм, правил поведінки суб’єктів інформаційних відносин;
охоронна – визначення гарантій та меж правомірної поведінки, форм та умов, за якими діяння утворюють правопорушення (делікти) та відповідальності за них відповідно до норм цивільного, адміністративного, трудового, кримінального законодавства;
інтегративна – системне поєднання комплексу визначених юридичних норм, які регулюють інформаційні відносини в Україні; поєднуюча ланка між провідними традиційними галузями права (конституційним, цивільним, адміністративним, трудовим та кримінальним) щодо застосування їх методів та принципів із захисту прав в сфері інформаційних відносин;
комунікативна – зазначення в окремих статтях посилань на наявні законодавчі акти, створення підсистем різних міжгалузевих інститутів права, в яких інформація виступає як форма виразу правовідносин.
6.2. Провідні завдання
Провідні завдання систематизації інформаційного законодавства:
визначення консенсусу (згоди) в суспільних стосунках, узгодженості розуміння та застосування юридичних норм, правомірної поведінки учасників інформаційних відносин;
забезпечення інформаційного суверенітету, незалежності України у міжнародних стосунках;
забезпечення інформаційної безпеки громадян, їх об’єднань, суспільства та держави як складових національної безпеки України;
визначення правомірної поведінки учасників інформаційних відносин в Україні;
захист інформації від витоку, несанкціонованого доступу, знищення, підробки, модифікації, перекручення незалежно від технологій обробки.
7. Вихідні положення структури інформаційного законодавства України
Відповідно до традицій систематизації законодавства України система інформаційного законодавства України на рівні Кодексу має складатися з двох частин:
Частина I. Загальна частина (Загальні положення);
Частина II. Особлива частина (Особливості регулювання інформаційних відносин щодо галузей (сфер) суспільної діяльності).
Кожна з частин поділяється на розділи, розділи, при необхідності, на глави, які складаються з окремих статей.
Структура статті складається з чіткого формулювання диспозиції суспільних правовідносин між їх суб’єктами. В статтях, в яких визначаються правопорушення, повинно бути обов’язкове посилання на вид відповідальності: відповідно до Цивільного кодексу, Кодексу Законів про працю, Кодексу про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу.
Модельні зразки:
"...покарання за це правопорушення наступає у відповідності зі статтею… Кодексу про адміністративні правопорушення України",
"...відповідальність наступає у порядку, визначеному статтями… Кримінального Кодексу України",
"...матеріальна відповідальність наступає у порядку, визначеному Цивільним кодексом України",
"...відповідальність наступає відповідно до Кодексу законів про працю".
У Цивільному кодексі, Кодексі Законів про працю, Кодексі про адміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі створюються відповідні розділи чи глави щодо питань регулювання та відповідальності за правопорушення суспільних інформаційних відносин з посиланням на норми інформаційного законодавства України.
8. Основні положення змісту інформаційного законодавства України
Частина I.
Загальні положення. Ця частина включає основні засади інформаційного законодавства: завдання; сферу дії; визначення основних понять; визначення системи правового регулювання інформаційних відносин (законодавство та підзаконні акти, їх чітка ієрархія); мову інформаційних відносин; зміст (сутність) інформаційних відносин; основні принципи інформаційних відносин; державну політику в сфері інформаційних відносин та інформатизації; суб’єкти (учасники) інформаційних відносин; об’єкти інформаційних відносин (предмет правового регулювання); інформаційну діяльність та її види; основні положення щодо зобов’язань в інформаційних відносинах.Окремі розділи складають комплекс правових норм:
дія та застосування норм міжнародного права;
система способів захисту прав в інформаційних відносинах (вона складається з наступних глав: глави про інкорпорацію визначених в Конституції України способів самозахисту, в тому числі через громадські об’єднання; глави про способи захисту в адміністративно-правовому порядку; глави щодо кримінально-правового порядку захисту інформаційних відносин; глави щодо захисту через прокуратуру та уповноваженого з прав людини при Верховній Раді України; глави про судовий захист в цивільно-правовому порядку; глави щодо способів і порядку звернення за захистом прав суб’єктів суспільних відносин у міжнародні організації та суди).
Частина II. В особливій частині визначаються урегульовані на рівні законодавства підсистеми (сфери) інформаційних відносин із зазначенням їх системоутворюючих законів, зокрема:
державна таємниця;
науково-технічна інформація;
телебачення і радіомовлення;
засоби масової інформації (друковані, преса, електронні);
суспільні відносини щодо автоматизованих інформаційних систем;
бібліотеки і бібліотечна діяльність;
архіви та архівна діяльність;
інформаційні агентства;
зв'язок, комунікаційні системи;
інформатизація та національна програма інформатизації;
державна статистика тощо.
В разі визначення нових сфер регулювання інформаційних відносин (методом агрегації) вводяться нові розділи чи глави. Зокрема, такими можуть бути наступні:
захист персональних даних (інформації про особу, особистої інформації);
забезпечення інформаційної безпеки суспільства і держави, регламентація основоположних заходів захисту інформації (організаційно-правових, організаційно-управлінських, організаційно-технічних, програмно-математичних);
захист професійної таємниці;
міжнародні інформаційні відносини із застосуванням електронно-цифрових телекомунікацій тощо.
3. Фінансову підтримку робочій групі також можуть надавати недержавні організації, громадські фонди, благодійні організації.