Серед реальних та потенційних загроз національній безпеці України в сфері державної безпеки законодавець визначає розвідувально-підривну діяльність іноземних спеціальних служб, загрозу посягань з боку окремих груп та осіб на економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, а серед загроз в інформаційній сфері - розголошення інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави [1].

Про актуальність названих загроз свідчить високий рівень зацікавленості іноземних спецслужб в отриманні інформації щодо закритих об'єктів та секретної інформації України, про що повідомив Голова Служби безпеки України [2]. В якості конкретних прикладів такої зацікавленості можна назвати затримання у січні 2010 р. українською контррозвідкою групи офіцерів російської спецслужби при спробі отримати від громадянина України секретну інформацію [3], затримання на початку 2009 р. співробітниками СБ України трьох громадян України під час спроби скопіювати матеріали проектно-технічної документації військового об'єкта для передачі представнику іноземної розвідки за грошову винагороду [4] тощо.

Оскільки спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України, яка відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та конфіденційної інформації, що є власністю держави [5, ст. 4; 6, ст. 24], актуальною є проблема дослідження місця і ролі спеціальної служби в системі охорони державної таємниці, а з огляду на те, що Україна є спадкоємцем системи, яка існувала за часів Радянського Союзу, доцільним є дослідження історичних аспектів цього питання…